Чому «єврономера» в Україні нажили собі стільки ворогів

Чому «єврономера» в Україні нажили собі стільки ворогів

У 2017 році в Україну ввезли кілька сотень тисяч нерозмитненого секонд-хенду з єврономерами і менш 80 тис. нових автівок.

У той же час вітчизняні автозаводи в 2017-му році видали з конвеєрів за рік менше 8 тис. легкових машин.

Звичайно, на сумні для автопрому підсумки року вплинули не тільки масові «поставки» техніки з Європи. Українці також активно ввозили і розмитнювали іномарки по «пільговим» акцизам — їх ввезли майже стільки ж, скільки продали нових.

Насправді «бляхи» грунтовно підкосили внутрішні перепродажу б/у легковиків і буквально обвалили ціни на ньому. Але в цьому є і «плюс» — раніше ціни на старі автомобілі були досить високими, зараз вони стали доступнішими українцям. Але «мінусів» куди більше.

Вплив ввезення б/у техніки на продажі нових автомобілів бюджетного сегмента (в першу чергу В- і С-класів) також є. Логіка багатьох покупців зрозуміла і проста: навіщо купувати за $8 тис. новий Lanos, якщо можна купити за $3 тис. справжню BMW? Так, у віці і порядком пошарпану, але зате з трилітровим мотором і шкіряним салоном! Багато споживачів готові платити за пошарпані іномарки з туманним юридичним майбутнім, і у відповідь на попит тут же з’явилася пропозиція: фірми і перегонщики-одинаки поставляють машини з Європи в найкоротші терміни і на будь-який смак.

Відмова від покупок автомобілів в автосалонах на користь дешевих уживаних машин з Європи — крок назад з точки зору розвитку економіки України.

Але це ще півбіди. На думку експертів, головна неприємність, яку несуть з собою підсумки року в вигляді тисяч нерозмитнених іномарок з європейських шротів — деградація автомобільної галузі України в цілому. Масове поповнення (з-за кордону!) автопарку автомобілями з малим залишковим ресурсом означає крок назад для транспортної інфраструктури.

Якщо порівнювати стару «беушку» з новими, нехай навіть бюджетного класу автомобілями, то в наявності відразу кілька ознак втрати цивілізованого автомобільного співтовариства. По-перше, зниження завантаження мережі офіційних автосалонів з широким штатом співробітників і відповідними податками в казну. По-друге, непотрібність фірмових СТО з високим рівнем сервісу і кваліфікованим персоналом. По-третє, вимирання супутньої новим автомобілям інфраструктури — банківське кредитування, лізинг, асистанс. І нарешті, це зупинка українських автомобільних заводів, які в кращі роки випускають майже півмільйона легковиків, вантажівок і автобусів. Природно, з відповідним завантаженням сотень суміжних підприємств і мільйонними відрахуваннями в казну. Сьогодні легкові автомобілі худо-бідно випускають лише два заводи — «Єврокар» і ЗАЗ, але ж ще десять років тому повноцінних заводів було вдвічі більше, а обсягів продукції, що випускається — в сотні разів більше. На ковейерах українських автозаводів і суміжників були зайняті тисячі робітників. Українські автомобілі забезпечували замовленнями безліч підприємств в різних галузях промисловості.

Замість цього — машини з третіх рук, напівлегальні ділки-перекупники, придорожні торгові майданчики, гаражі «дяді Васі», кустарні доопрацювання для спрощення ремонту, мийка з відра та інші принади тіньової економіки. Ніхто з них не платить ніяких податків в казну держави, але при цьому хочуть їздити за європейськими дорогами…

Подібне вже мало місце в історії України, коли в 1990-х роках відкрилися кордони і в країну хлинув потік пошарпаних іномарок. Бізнесу і владі коштувало чималих зусиль і багатьох років, щоб побудувати в країні цивілізований ринок автомобілів і супутніх послуг, і разом з ним — справжню автомобільну цивілізацію. Невже все доведеться починати спочатку?